СВІЖИЙ НОМЕР

Меблеві Технології
#6(67)

Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності на дизайни меблевих тканин

Ситуація щодо інтелектуальної власності в країні безупинно змінюється на краще. На початку цього року у західних регіонах країни були порушені кримінальні справи щодо порушення інтелектуальної власності на дизайни меблевих тканин. З цього приводу пропонуємо ознайомитися з фаховою думкою адвоката.

Що саме охороняється карним законом?

Часто доводиться чути, що легальне придбання тканин звільняє підприємця від усіляких проблем при торгівлі ними. Насправді це не так. Одне з фундаментальних положень закону полягає в тому, що права на об'єкт інтелектуальної власності не залежать від прав на ті речі, у яких цей об'єкт реалізований. У цьому випадку об'єктом інтелектуальної власності є дизайни (рисунки) на тканинах, або, говорячи мовою Цивільного кодексу, - „художні твори”. Зрозуміло, ці твори невід'ємні від тканин, на які вони нанесені. Але закон розглядає ці твори абсолютно абстрактно. Купуючи лише тканини, неможливо автоматично придбати і права на їхні дизайни. Але, з іншого боку, роблячи визначені дії з тканинами можна автоматично порушити права на дизайни цих тканин.

Причому абсолютно несуттєво, як саме перенесений малюнок на тканину. Закон „Про авторське право і суміжні права” передбачає, що копія твору залишається копією цього твору незалежно від матеріальної форми, у якій вона виконана. Для тканин це можуть бути копії, виконані або фарбуванням волокон, або за допомогою структурних елементів тканини без застосування кольорів, або за допомогою того й іншого. Копія малюнка, виконана в інших кольорах, або кольорова копія чорно-білого малюнка все-одно залишиться копією саме цього малюнка.

Таким чином, закон охороняє дизайни тканин саме у вигляді творів (малюнків) як таких, незалежно від того, у яких тканинах і в який спосіб вони використані.

Які дії караються законом?

Виробники тканин охороняють свої права на дизайни двома способами: по-перше, здобуваючи майнові авторські права на них, а по-друге, патентуючи ці дизайни як промислові зразки. Причому, патентування дизайну як промзразка припускає, що в заявника вже є майнові авторські права на нього.

Відповідно цим способам охорони присвячені дві статті в Кримінальному кодексі.

Одна з них – ст. 176 КК передбачає відповідальність за:

1) Незаконне відтворення творів, тобто виготовлення тканин з використанням охоронюваних дизайнів.

2) Незаконне розповсюдження творів. Причому під розповсюдженням розуміється не тільки торгівля. Ст. 1 Закону "Про авторське право..." під розповсюдженням розуміє будь-яку дію, якою твір пропонується публіці, в т. ч. доведення твору до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця й у будь-який час на власний вибір. Оскільки КК не містить визначення поняття "розповсюдження", а приведене визначення цього поняття з Закону є легальним, саме воно і враховується при кваліфікації злочину. Тому кримінально карним, при наявності інших ознак, може бути також і сама по собі пропозиція тканин для продажу, демонстрація таких тканин на виставках і таке інше.

Варто звернути увагу, що як розповсюдження може кваліфікуватися також і використання тканин зазначеними способами в складі готових меблевих виробів. Головне в цьому випадку, щоб у складі виробу використовувалася така площа тканини, що містила би малюнок цілком або повний крок малюнка, якщо він повторюється на тканині періодично. Це необхідно для висновку про те, що твір використаний у виробі повністю.

3) Також за ст. 176 КК карається й інші порушення авторського права. Перелік дій, що порушують авторське право приведений не в самому КК, а в ст. 50 Закону "Про авторське право..." і він досить великий. Крім перерахованого вище, в нього також входить експорт та імпорт тканин, реєстрація авторських прав на „чужий” дизайн під своїм ім'ям і навіть одне лише тільки створення погрози порушення авторського права. Крім того, описуючи можливі способи порушення авторського права, ст. 50 Закону посилається на ст. 15 цього ж Закону, у якій зазначається, що перерахований у ній перелік способів використання твору не є вичерпним. Це значить, що у кожному конкретному випадку протиправність тих або інших зазіхань на авторські права буде оцінюватися слідством та судом.

Промисловий зразок – це окремий предмет зазіхань.

Відповідно до ст. 177 КК кримінально карним є:

1) Незаконне використання промзразка. Як і в інших випадках, КК не визначає поняття "використання". За роз'ясненням потрібно звернутися до спеціального Закону "Про охорону прав на промислові зразки". Ст. 20 цього Закону використанням промзразка визнає виготовлення виробу з використанням запатентованого промзразка, застосування такого виробу (у тому числі для виготовлення меблів), пропонування для продажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт і інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

2)Присвоєння авторства на промзразки, під яким у даному випадку мається на увазі патентування промзразка на своє ім'я особою, що не є його автором або правонаступником автора.

3) Інші порушення права на промзразки, визначені ст. 26 Закону "Про охорону прав на промислові зразки". Серед них можна відзначити передачу прав на незаконно запатентований промзразок або видачу ліцензії на його використання.

Як розмежовуються склади злочинів, передбачених ст. 176 і 177 КК?

Якщо в якості промзразку патентується саме малюнок, то деякі порушення прав на промзразок, передбачені ст. 177 КК, будуть автоматично порушувати й авторські права на цей малюнок, охоронювані ст. 176 КК. Насамперед, це буде виготовлення, імпорт і поширення тканин з використанням охоронюваного дизайну.

На жаль, зараз ще відсутні відповідні роз'яснення Верховного Суду. Але такі дії варто кваліфікувати саме за ст. 177 КК у зв'язку з тим, що ця стаття носить більш спеціальний характер. При будь-якому зазначеному порушенні прав на промзразок буде мати місце порушення відповідних авторських прав, але не будь-яке порушення авторських прав буде автоматично приводити до порушення прав на промзразок хоча б тому, що об'єкт авторських прав може бути і не запатентований як такий. Водночас, сфери дії цих двох складів злочинів не завжди збігаються.

Зокрема, за ст. 177 КК караються будь-які випадки збереження тканин з метою продажу. А ст. 176 КК виключає відповідальність за збереження тканин, якщо воно не зв'язане з демонструванням дизайнів публіці, тобто збереження не в торговельному залі магазину, а на складі, наприклад.

З іншого боку, низку зазіхань на дизайни, захищені патентом на промзразок, доведеться кваліфікувати за ст. 176 КК. Так, зі сфери дії ст. 20 Закону "Про охорону прав на промислові зразки", а отже, і ст. 177 КК чомусь випав експорт контрафактних тканин, який, проте, передбачений ст. 176 КК.

Яких формальностей мають дотримуватися власники дизайнів для забезпечення їхньої кримінально-правової охорони?

Зрозуміло, порушення прав на об'єкт промислового зразка передбачає, що існує сам промисловий зразок. А для цього необхідна процедура патентування. Але це, однак, не означає, що злочин матиме місце лише при наявності у потерпілої сторони патенту. Об'єктом зазіхання є права, що випливають з патенту. А ці права діють від дати публікації відомостей про видачу патенту і дати оплати річного збору за підтримку його дії залежно від того, яка з цих дат наступила пізніше (ст. 20 Закону "Про охорону прав на промислові зразки").

А от з моментом виникнення авторських прав справи принципово інші. Ні саме авторство, ні передача майнових авторських прав не підлягають обов'язкової реєстрації (хоча це і не виключається). Тому доказом існування у компаній майнових авторських прав служитимуть авторські договори, для яких законом передбачена лише проста письмова форма.

А якщо власник дизайнів невідомий?

Кримінальна відповідальність настає лише за порушення прав інтелектуальної власності, зроблені навмисно. Водночас, коли партії тканин купують не в офіційних дистриб’юторів, покупці найчастіше не отримують інформації про те, кому належать права на відповідні дизайни і як саме ці права оформлені. Якщо надалі покупці перепродають такі тканини або використовують їх у меблевому виробництві, то чи допускають вони тим самим навмисне порушення прав невідомих їм суб'єктів права інтелектуальної власності? Практика кримінального судочинства відповідає на це питання однозначно ствердно. Річ у тім, що закон категорично забороняє використання творів або їхніх копій у будь-якій матеріальній формі без згоди власника прав інтелектуальної власності (ст. 426 ГК). Це означає, що якщо власник дизайну обраної тканини невідомий, а отже, з ним неможливо укласти авторський договір, то таку тканину в принципі не можна використовувати зазначеними вище способами. Закон передбачає лише обмежене коло випадків правомірного використання творів без згоди власника прав інтелектуальної власності на них. Зрозуміло, комерційне використання в це коло не входить.

Обираючи тканини визначених дизайнів для їхнього наступного перепродажу або для виготовлення меблів, правопорушник розраховує, що саме обрані ним дизайни будуть мати привабливість для споживача. Тим самим свідомо обирається певний твір і порушується вимога обов'язкового отримання дозволу на його використання. Тому при комерційному використанні тканин певних дизайнів намір завжди є.

Тому, щоб уникнути подібних ризиків, споживачам тканин необхідно в обов'язковому порядку внести в договори про постачання тканин застереження про інтелектуальну власність. Зрозуміло, це може забезпечити тільки виробник або офіційний дистриб'ютор тканин відповідних дизайнів.

Як визначається розмір заподіяних збитків?

Кримінальна відповідальність настає за перераховані вище дії у тому випадку, якщо розмір заподіяної матеріальної шкоди в 20 разів буде перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Для кваліфікації злочинів сума неоподатковуваного мінімуму визначається на рівні 50% такого розміру однієї мінімальної заробітної плати, що діяв за станом на 1 січня того року, у якому вчинений злочин. Для 2008 р. цей розмір становить 515,00 грн. Отже, необхідний для кваліфікації дії як злочинної розмір шкоди в 2008 р. повинен перевищувати 5150,00 грн. Залишається дискусійним питання про зміст поняття матеріальної шкоди для такого роду злочинів. Шкода, заподіювана порушенням авторського права, має інший характер, ніж, наприклад, шкода, заподіяна крадіжкою. Порушення авторських прав не призводить до прямих втрат майна або коштів у власника цих прав. Мова може йти лише про втрату ймовірних доходів, що могли б бути отримані, якби не мала місця діяльність правопорушника. Хоча КК і не містить визначення поняття матеріальної шкоди, практика виходить з того, що вона дорівнює тому, що в цивільному праві іменується неодержаним доходом, про що, власне, і говоритися в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1989 р. №3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяного злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна».

Перший підхід до визначення матеріальної шкоди пов'язаний із принципом розрізняння вартості об'єкту інтелектуальної власності і речей, у яких ці об'єкти реалізовані. Типовий приклад – поширення комп'ютерних програм. У цьому випадку продається не носій із програмою сам по собі, а право використання програми. Тому абсолютно неважливо, скільки носіїв із програмою було реалізовано. Програму можна придбати взагалі без носія, завантаживши файл із мережі. Важливо, скільки ліцензій на використання програми не було придбано через реалізацію її контрафактних екземплярів. У цьому випадку розмір шкоди дорівнює вартості самого права використання програми.

Інший підхід повинен застосовуватися при визначенні шкоди від поширення контрафактних тканин. Виникнення матеріальної шкоди у потерпілої сторони завжди визначається, насамперед, специфікою її господарської діяльності та особливостями використання об'єктів інтелектуальної власності.

Виробник тканини не має на меті продавати ліцензію на використання копій твору на тканині. За допомогою малюнка він лише намагається підвищити привабливість тканини для споживача, але продає він, перш за все, саме тканину з її специфічними фізико-хімічними властивостями, які не залежать від того, який дизайн у ній використаний. Водночас тканина не перестає бути копією твору. Тому придбання контрафактних тканин призводить до відсутності у виробника збуту оригінальних тканин аналогічного дизайну. Виходячи з цього, розмір шкоди в цьому випадку визначають саме ринковою вартістю нереалізованої в результаті дій злочинця тканини. При цьому несуттєво, що вартість самого твору, який служить дизайном, може бути набагато більшим або меншим від вартості нереалізованих тканин.

Аналогічне правило ввів п. 26 недавно прийнятого Національного стандарту №4 „Оцінка майнових прав інтелектуальної власності” (Постанова КМУ № 1185 від 03.10.2007 р.)

Якщо порушником авторських прав є юридична особа?

Кримінальній відповідальності підлягає лише фізична особа. Але якщо торгівлю контрафактними тканинами здійснює юридична особа, то це не усуне кримінальної відповідальності, а навпаки, збільшить міру покарання. Адже юридичні особи завжди діють через конкретних службових осіб. А здійснення злочинів, передбачених ст. 176, 177 КК, службовою особою з використанням свого службового становища є кваліфікуючою ознакою, що тягне більш суворе покарання – аж до позбавлення волі на строк від трьох до шести років. Відповідно до пояснень Мінюсту і Держкомпідприємництва до службових осіб можуть належать і фізичні особи – підприємці в тому випадку, коли вони залучають працівників на умовах трудового договору.

Адвокат Анатолій Федоров, м. Одеса (#3, 2008), фото надані автором